098 690 42 28 (пн-пт: з 9 до 18 г.)

 

- По благословению Высокопреосвященнейшего Боголепа,
архиепископа Александрийского и Светловодского -

Фейсбук
ВКонтакте
Твиттер
Youtube
Telegram

Сьогодні з сумом змушені констатувати, що Україна уже понад півроку переживає складні часи боротьби з гострою респіраторною хворобою COVID-19. Коронавірус перемінив життя багатьох людей. Епідемічна небезпека змусила по-особливому цінувати Богом дане...

Желающие оказать помощь в развитии Александрийской епархии, могут перечислить средства по следующим банковским реквизитам:

Р/С 26004924426263 в ПАТ АБ ( УКРГАЗБАНК ), МФО 320478, код ЕДРПУ 23230375, СВ. о не прибыльности, 1711264600026 от 24.02.2017

ВЕЛИКОПОСНЕ ПОСЛАННЯ ВИСОКОПРЕОСВЯЩЕННІШОГО БОГОЛЄПА, АРХІЄПИСКОПА ОЛЕКСАНДРІЙСЬКОГО І СВІТЛОВОДСЬКОГО Пастирям, чернецтву і всім боголюбивим чадам Олександрійської єпархії УПЦ.

Возлюблені у Господі отці, брати і сестри!

Образ посту, даний в Євангелії, передбачає наслідування Христу, який після того, як прийняв Хрещення від Іоанна, йде на сорок днів у пустелю і там постить. Будучи істинним Богом, та й справжньою людиною, Господь дарує нам свій приклад, як потенційну можливість для нашого духовного преображення. У цьому сенсі корисно буде для нас згадати, що в кінці свого постового подвигу Господь зголоднів і до нього приступив сатана. Останній, спокушуючи Христа, просить: «Доведи, що ти Син Божий у чудесах, силі, в тому, що Ти можеш матеріальне зробити для себе основою життя». Христос у відповідь на це каже, що «не хлібом єдиним буде жива людина, але кожним словом, що виходить із уст Божих».

Дуже важко повірити і прийняти нам, дорогі брати і сестри, що дійсно можна не думати про хліб насущний. Тому що, як тільки ти починаєш забувати про насущне, про те, що облаштувало твоє життя – все починає руйнуватися. Тільки тоді, коли людина повірить слову Господа, життя її може змінитися. Але, з людської точки зору, змінитися зовсім навіть не на краще. Саме тому прийняття слова Божого для людини буває завжди досить тривожним і страшним. Адже людське життя після цього ообов'язково повинно змінитися, не в бік успіху і благополуччя, не в бік впевненості, а в бік Царства Небесного. І тільки після цього, життя людини може бути влаштоване таким чином, що все в ньому стане на свої місця. Те, що здавалося важливим і потрібним, на що ти намагався весь час спиратися, може зовсім піти з нього, і потім виявиться, що ти без цього спокійно можеш існувати, тому що своє життя тепер вибудував зовсім іншим чином. Ось це і є внутрішня, аскетична мета посту, щоб нарешті все поставити на свої місця, щоб нарешті Царство Небесне і стягнення правди Божої стояли для людини завжди на першому місці. Тому важливий крок для нас під час посту – визначити для себе головне.

Спокушаючи Господа на сходах храму, ворог роду людського говорив Йому: «Якщо Ти Син Божий, то кинься вниз, бо ж сказано, що «ангели візьмуть тебе на руки і ти не приткнеш об камінь ногу твою». Тут дуже серйозна спокуса для кожної людини – що є моя свобода? Де ця свобода і ким вона може бути обмежена? А чи треба бути взагалі вільним? Розуміння свободи для людини дуже важливе, адже свобода - це одна з властивостей Божих. Той, хто відмовляється від свободи, власне кажучи, відмовляється і від будь-якого подвигу віри і любові. Там, де немає свободи, там не може бути справжньої віри, справжньої любові. Апостол Павло про це говорить: «Доброго, якого хочу, не роблю, а зле, якого не хочу, роблю» (Рим. 7, 19). Це про кожного з нас. Пост в даному випадку – це ще одне завдання для людини у виправленні своєї волі, у врученні своєї волі в руки Божі. Шлях духовних вправ під час посту - молитви, покаяння, постійної внутрішньої боротьби над самим собою - це шлях свободи, шлях подолання себе, шлях подолання вибору між добром і злом. Що таке чеснота? Це свобода, яка не вибирає. Доброчесна людина - це не та, яка постійно думає про те, що їй потрібно робити добрі справи. Для неї добро стало цілком природним. Доброчесна людина цілісна. Скажімо, ми в цілому чесні люди, але час від часу обманюємо, хоча в основному намагаємося говорити правду. Але доброчесна людина не може збрехати, вона настільки ствердилася в чесноті, що у неї просто цього не вийде. Доброчесність у свою чергу досягається тим, що людина справджується в малих справах. Те, що нас весь час турбує – це дрібні, злі навички в гріху. Як пише авва Дорофей: «Через забуття в малому засинає наша совість».

 «Що за малість, якщо я скажу, таке-то слово? Яка малість, якщо я подивлюся ось це? Послухаю, зроблю - ну це ж дрібниці?», - ми так говоримо собі один раз, два, три рази. Через це, мало-помалу, людина привчається до невеликого непомітного зла, яке не помічає, поки це зло не стає найсильнішою пристрастю, від якої позбутися вона вже не здатна. «Будь-яка пристрасть, творима людиною на ділі, вже належить пеклу», - пише той же авва Дорофей. Трішки-трішки ми можемо собі дозволити «піти» не туди, адже ніхто не бачить. Це «трохи» змушує нас постійно зраджувати, відступати, бути невірними. Піст - то саме час, коли людина може задуматися про це саме «трохи», про цю саму малість, яка сковує нас і позбавляє нас свободи. Тому одна з найважливіших справ посту – це привчання себе до вірності в малому, до трепетного відношення до слова, вчинків, свого молитовного правила, до свого утримання. Ця вірність робить людину вільною у синівстві перед Богом.

Згадаймо і про третю спокусу, коли сатана показує Христу всі царства в одну мить і каже: «Якщо Ти мені поклонишся, то все це буде Твоїм». Спокуса гординею, спокуса владою! Це найсерйозніша спокуса, яка чекає на людину. Коли ми, починаючи серйозно ставитися до посту, до молитви, до добрих справ, ми починаємо відчувати, що духовно зростаємо. І ось тут людина попадається на марнославстві і гордості. У молитві Єфрема Сіріна ми просимо Бога про найважливіше - «Дух же цнотливості, смиренномудрості, терпіння і любові даруй мені, рабу Твоєму». Авва Дорофей в одному зі своїх повчань говорить дуже важливі і чудові слова: «Якщо ти просиш у Бога смиренності, то знай, що він обов'язково пошле тобі людину, яка тебе образить, принизить, оскорбить і унічижить. Щоразу, коли ти щось просиш у Бога, знай, що ти просиш у Бога подвигу». Нам дуже хочеться бути смиренними, терплячими, любити інших людей. Але як ми цього хочемо? Щоб ми, горді, пихаті, похмурі, нетерплячі, дратівливі - помолилися, лягли спати, а на ранок прокинулися - добрими, лагідними, смиренними, добросердечними, все людство обійняли. Так не буває. Коли людина молиться, вона просить собі можливості якимось чином проявити своє смирення, терпіння, явити свою любов, і Господь на наші молитви відповідає. Часто ми дивуємося: «Що ж таке виходить? Чому весь рік живу собі і все нормально, а тут починається піст: на це зірвався, тут мене зачепили, тут образили, все погано - чому мене всі ображають? Чому мене ніхто не любить? Чому все не так, як зазвичай?». Але ж ти сам про це просиш! Ми виявляємося просто не готовими до того, щоб працювати заради Бога, щоб розуміти, що з нами відбувається. Що значить стан, коли ми весь час ображені? Що значить наший стан, коли ми говоримо: «Якби ця людина мене не чіпала, то нічого не було б, хто її просив?» Ти прохав! В молитві Єфрема Сіріна, в своїх ранкових і вечірніх молитвах, які ти раптом почав читати серйозно. І чому раптом Великим постом такі спокуси? Тому що Господь хоче нашого очищення. Що значить обурення? Корінь у слова «обурення» - буря. А звідки ця буря береться? Уявіть собі дві склянки, одна – з чистою прозорою водою і така ж друга склянка, тільки на денці другої, скажімо, брудний осад. Ось одну склянку ви почнете каламутити, а вода так і залишиться чистою, проте вода в другій склянці стане каламутною, якщо почати її розмішувати.

Ми всі схожі на ту другу склянку, тому що нам весь час здається, що ми такі хороші і добрі, а Господь нас бачить, які ми насправді. І ось піднімається той осад злості, роздратування, гордині, самомилування, уразливості, інших речей, які ми чудовим чином вміємо приховувати від інших, вміємо тримати марку, вид, добре поводитися в суспільстві - люди ніколи не подумають якими ми можемо бути насправді. Господь цю ілюзію про нас руйнує: він посилає нам тих людей, на яких ми ображаємося, яких ми не любимо і за яких не дякуємо Богові, коли Господь показує, які ми взагалі насправді є і що з нами відбувається.

Піст - це той час, коли людині дуже важливо зрозуміти хто вона така, якою є за своєю суттю, що у неї твориться всередині. Вона може нарешті зрозуміти: «Ах, ось я який насправді! Ось, що в мені є! Ось, що в мені сидить і наривається, болить! Тому що як тільки мене хтось зачепить, спочатку я терплю, але потім щось терпіти вже не можу, зриваюся, в мені все це клекоче, і я думаю, що всі навколо мене винні. Вони ж не роблять так, як я хочу, вони і є причиною мого роздратування!». І ось цю спокусу Великого посту, яка стосується практично кожного з нас, можна сприймати по-іншому, як чудовий урок, як милість Божу, послану на наші молитви, як відповідь на запит смирення. Якщо ми раптом зрозуміємо, хто ми насправді, то для нас з'являється реальна можливість стати іншими. Оскільки ми живемо в ілюзії щодо самих себе, з нами нічого і не відбувається, ми не рухаємося нікуди, ми ходимо по одному і тому ж заведеному колу. Але як тільки ми правильним чином визначимо цей стан обурення, у нас є можливість прийти до покаяння, через яке людина осягає смиренність. Адже у неї є можливість змиритися з тим, хто її ображає, направляючи стрілу докору на саму себе. «Господу Богу твоєму поклоняйся і йому єдиному будеш служити», - говорить Господь у відповідь на цю спокусу сатани. Що значить поклонятися Богу в дусі істинному? Це означає наслідувати Христа, навчатися у Нього, бо Він лагідний і смиренний серцем. Це найважливіший плід Великого посту, який повинен із кожним із нас трапитися, в тій чи іншій мірі, в тій чи іншій ступені, - придбання невеликого хоча б плоду смирення, научіння тому, що якщо з нами відбувається якась неприємна річ, то в цій неприємності наша буря, наша нечистота.

 Пост, таким чином, формує нас, так, щоб під час Страсного тижня ми увійшли в певний стан вічності, що б ми раптом опинилися всередині Євангелія. Страсний тиждень для нас – це відкрите Євангеліє, куди ми раптом містично увійшли і стали учасниками тих подій. Ми разом з апостолами, разом з Христом! З цього моменту ми йдемо до Єрусалиму разом із усіма. І все: наше життя сільське, міське, сімейне – воно все в Єрусалимі відбувається, поруч з розп'ятим Христом. Розуміння того, що ти увійшов у життя Христа під час Великого посту, що все відбувається на твоїх очах, разом з тобою і стосується особисто тебе - це і дає людині можливість прийняти все інше в своєму житті від Христа. Ти з Ним побував і прожив, з Ним до Розп'яття і до Гробу, і до Воскресіння, і ти це зрозумів, тому що пізнав своєю душею до кінця, не розумом, не серцем, а всім своїм єством, що Христос воістину воскрес! Тоді тобі не страшно жити, тоді можна вже нічого не боятися. Якщо це з тобою сталося, і ти увійшов в Євангеліє, і ти Євангелієм став жити, то всі питання зняті.

В добрий час! Радійте!

 

місто Олександрія, Великий Піст 2020 рік,

смиренний + Боголєп,

архієпископ Олександрійський і Світловодський

 

 

ВЕЛИКОПОСТНОЕ ПОСЛАНИЕ ВЫСОКОПРЕОСВЯЩЕННЕЙШЕГО БОГОЛЕПА,
АРХИЕПИСКОПА АЛЕКСАНДРИЙСКОГО И СВЕТЛОВОДСКОГО
ПАСТЫРЯМ, МОНАШЕСТВУЮЩИМ И ВСЕМ БОГОЛЮБИВЫМ ЧАДАМ АЛЕКСАНДРИЙСКОЙ ЕПАРХИИ УПЦ.

Возлюбленные о Господе отцы, братья и сестры.                                                                                                    

Образ поста дан в Евангелии, он предполагает некое подражание Христу, который после того, как принял Крещение от Иоанна, уходит на сорок дней в пустыню и там постится. Будучи истинным Богом, но и настоящим человеком Господь дарует нам свой пример как потенциальную возможность для нашего духовного преображения.  В этом смысле, небесполезно будет для нас вспомнить, что в конце своего постового подвига Господь взалкал и к нему приступил сатана. Последний искушая Христа просит - «Докажи, что Ты Сын Божий в чудесах, силе, в том, что Ты можешь материальное сделать для себя основой жизни». Христос в ответ на это говорит, что «не хлебом единым будет жив человеком, но всяким словом, исходящим из уст Божьих».   

Очень трудно поверить и принять нам, дорогие братья и сёстры, что действительно можно не думать о хлебе насущном. Потому что как только ты начинаешь забывать о насущном, об устроении своей жизни – все начинает рушиться. Только тогда, когда человек поверит слову Господа, жизнь его может измениться. Но, с человеческой точки зрения, измениться совсем даже не в лучшую сторону. Именно поэтому принять слово Божие для человека бывает всегда достаточно тревожно и страшно. Ведь человеческая жизнь после этого обязательно должна поменяться, не в сторону успеха и благополучия, не в сторону уверенности, а в сторону Царствия Небесного. И только после этого, жизнь человека может быть устроена таким образом, что все в ней встанет по своим местам. То, что казалось важным и нужным, на которое ты пытался все время опираться, может совершенно уйти из нее, и потом окажется, что ты без этого спокойно можешь существовать, потому что свою жизнь теперь выстроил совершенно иным образом. Вот это и есть внутренняя, аскетическая цель поста, чтобы наконец-то всё поставить на свои места, чтобы наконец-то Царство Небесное и взыскание правды Божией стояли для человека всегда на первом месте. Поэтому важный шаг для нас во время поста – определить для себя главное.

Искушая Господа на крыле храма, враг рода человеческого говорил Ему: «Если Ты Сын Божий, то бросься вниз, ибо сказано, что «ангелы возьмут тебя на руках и ты не приткнёшь о камень ногу твою». Здесь, очень серьезное искушение для каждого человека –  что есть моя свобода? Где эта свобода и кем она может быть ограничена? А надо ли быть вообще свободным? Понимание свободы для человека очень важно, ведь свобода – это одно из свойств Божьих. Тот, кто отказывается от свободы, собственно говоря, отказывается от любого подвига веры и любви. Там, где нет свободы, там не может быть настоящей веры, настоящей любви. Апостол Павел об этом говорит: «Доброго, которого хочу, не делаю, а злое, которого не хочу, делаю» (Рим. 7, 19). Это о каждом из нас. Пост в данном случае – это еще одно задание для человека в исправлении своей свободы, во вручении своей свободы в руки Божьи. Путь духовных упражнений во время поста – молитвы, покаяния, постоянной внутренней борьбы над самим собой это путь свободы, путь преодоления себя, путь преодоления выбора между добром и злом. Что такое добродетель? Это свобода, которая не выбирает. Добродетельный человек – это не тот, который постоянно думает о том, что ему нужно делать добрые дела. Для него добро стало совершенно естественным.  Добродетельный человек целен. Скажем, мы в общем, честные люди, но время от времени обманываем, хотя в основном стараемся говорить правду. Но добродетельный человек не может солгать, он настолько утвердился в добродетели, что у него просто этого не получится. Добродетель, в свою очередь, достигается тем, что человек оказывается верным в малых делах. То, что нас все время тревожит – это мелкие, злые навыки в грехе. Как пишет авва Дорофей: «Через забвение в малом засыпает наша совесть».

 «Что за малость, если я скажу, такое-то слово? Что за малость, если я посмотрю вот это? Послушаю, сделаю – ну это же пустяки?», — мы так говорим себе один раз, два, три раза. Через это, мало-помалу, человек приучается к небольшому незаметному злу, которое не замечает, пока это зло не становится сильнейшей страстью, от которой избавиться он уже не способен. «Всякая страсть, творимая человеком на деле, уже принадлежит аду», — пишет тот же авва Дорофей. Чуть-чуть мы можем себе позволить «пойти» не туда, ведь никто не видит. Это «чуть-чуть» заставляет нас постоянно предавать, отступать, быть неверными. Пост – то самое время, когда человек может задуматься об этом самом «чуть-чуть», об этой самой малости, которая сковывает нас и лишает нас свободы. Поэтому одно из самых важных дел поста – это приучение себя к верности в малом, к трепетному отношению к слову, поступкам, своему молитвенному правилу, к своему воздержанию. Эта верность делает человека свободным сыном Божьим.

Вспомним и о третьем искушении, когда сатана показывает Христу все царства во мгновение и говорит: «Если Ты мне поклонишься, то все это будет Твое». Искушение гордыней, искушение властью! Это самое серьезное искушение, которое ожидает человека. Когда мы, начиная серьезно относиться к посту, к молитве, к хорошим делам, начинаем чувствовать, что мы духовно растём. И вот тут человек попадается на тщеславии и гордости. В молитве Ефрема Сирина мы просим Бога о самом важном – «Дух же целомудрия, смиренномудрия, терпения и любви даруй ми, рабу Твоему». Авва Дорофей в одном из своих поучений говорит очень важные и замечательные слова: «Если ты просишь у Бога смирения, то знай, что когда ты просишь у Бога смирения, то он обязательно пошлет тебе человека, который тебя обидит, унизит, оскорбит и уничижит. Всякий раз, когда ты что-то просишь у Бога, знай, что ты просишь у Бога подвиг». Нам очень хочется быть смиренными, терпеливыми, любить других людей. Но как мы этого хотим? Чтобы мы, гордые, тщеславные, унылые, нетерпеливые, раздражительные – помолились, легли спать, а на утро проснулись — добрыми, кроткими, смиренными, добросердечными, все человечество обняли. Так не бывает. Когда человек молится он просит себе возможности каким-то образом проявить свое смирение, терпение, явить свою любовь, и Господь на наши молитвы отвечает. Часто мы удивляемся: «Что же такое получается? Почему весь год живу себе и все нормально, а тут начинается пост: на этого сорвался, тут меня задели, здесь обидели, все плохо – почему меня все обижают? Почему меня никто не любит? Почему все не так, как обычно?». Но ведь ты сам об этом просишь! Мы оказываемся просто не готовыми к тому, чтобы трудиться ради Бога, чтобы понимать, что с нами происходит. Что значит состояние, когда мы все время обижены? Что значит наше состояние, когда мы говорим: «Если бы этот человек меня не тронул, то ничего не было бы, кто его просил?» Ты просил! в молитве Ефрема Сирина, в своих утренних и вечерних молитвах, которые ты вдруг начал читать серьезно. И почему вдруг Великим постом такие искушения? Потому что Господь хочет нашего очищения. Что значит возмущение? Корень у слова «возмущения» — муть. А откуда эта муть берется? Представьте себе два стакана, один стакан с чистой прозрачной водой и такой же второй стакан, только на донышке второго стакана, скажем, грязный осадок. Вот один стакан вы начнете мутить, а вода так и останется чистой, вода во втором стакане станет мутной, если начать ее размешивать.

Мы все похожи на тот второй стакан, потому что нам все время кажется, что мы такие хорошие и добрые, а Господь нас видит, какие мы на самом деле. И вот поднимается тот осадок злости, раздражения, гордыни, самолюбования, обидчивости, других вещей, которые мы замечательным образом умеем скрывать от других, умеем держать марку, вид, хорошо вести себя в обществе, люди никогда не подумают какими мы можем быть на самом деле. Господь эту иллюзию о нас разрушает: он посылает нам тех людей, на которых мы обижаемся, которых мы не любим и за которых не благодарим Бога, когда Господь показывает, какие мы вообще на самом деле и что с нами происходит.

Пост – это то время, когда человеку очень важно понять кто он такой, каким является по своей сути, что у него творится внутри. Он может наконец-то понять: «Ах, вот я какой на самом деле! Вот, что во мне есть! Вот, что во мне сидит и нарывает, болит! Потому что как только меня кто-то тронет, сначала я терплю, но потом-то терпеть уже не могу, срываюсь, во мне все это клокочет, и я думаю, что все вокруг меня виноваты. Они же не делают так, как я хочу, являются причиной моего раздражения!». И вот это искушение Великого поста, которое постигает практически каждого из нас, можно воспринимать по-другому, как замечательный урок, как милость Божию, посланную на наши молитвы, как ответ на запрос смирения. Если мы вдруг поймем, кто мы на самом деле, то для нас появляется реальная возможность стать другими. Поскольку мы живем в иллюзии относительно самих себя, с нами ничего и не происходит, мы не движемся никуда, мы ходим по одному и тому же заведенному кругу. Но как только мы правильным образом определим это состояние возмущения, у нас есть возможность придти к покаянию, через которое человек постигает смирение. Ведь у него есть возможность смириться перед тем, кто его обижает, направляя стрелу укорения на самого себя. «Господу Богу твоему покланяйся и ему единому служи», — говорит Господь в ответ на это искушение сатаны. Что значит поклоняться Богу в духе истинном? Это значит подражать Христу, научиться у Него, потому что Он кроток и смирен сердцем. Это важнейший плод Великого поста, который должен с каждым из нас случиться, в той или иной мере, в той или иной степени, -  приобретение небольшого хотя бы плода смирения, научение тому, что если с нами происходит какая-то неприятная вещь, то в этой неприятности наша муть, наша нечистота.

          Пост, таким образом, формирует нас, так что бы во время Страстной недели мы вошли в некое состояние вечности, что бы мы вдруг оказались внутри Евангелия. Страстная неделя для нас – это открытое Евангелие, куда мы вдруг мистически вошли и стали участниками тех событий. Мы вместе с апостолами, вместе со Христом! С этого момента мы восходим в Иерусалим вместе со всеми. И все, наша жизнь сельская, городская, семейная – она вся в Иерусалиме происходит, рядом с распятым Христом. Понимание того, что ты вошел в жизнь Христа во время Великого поста, что все происходит на твоих глазах, вместе с тобой и касается лично тебя – это и дает человеку возможность принять все остальное в своей жизни от Христа. Ты с Ним побывал и прожил, с Ним до Распятия и до Гроба, и до Воскресения, и ты это понял, потому что познал своей душой до конца, не умом, не сердцем, а всем своим существом, что Христос воистину воскрес! Тогда, тебе не страшно жить, тогда можно уже ничего не бояться. Если это с тобой случилось, и ты вошел в Евангелие, и ты Евангелием стал жить, то все вопросы сняты

В добрый час! Радуйтесь!

 

град Александрия, Великий Пост 2020 год                             смиренный + Боголеп, архиепископ                 

                                                                                                          Александрийский и Светловодский


Подпишитесь на нас в Telegram

Администрация сайта не несет ответственности за содержание информации, которая содержится в архивных материалах сайта, и может не разделять мнение их авторов. Ответственность за информацию несет сторона, которая ее предоставила
Интернет-издание "Епархия" (C) 2013-2020. Сайт разработан: В.Коваленко, А.Чумаченко, А.Беляев.
При использовании материалов сайта обязательным условием является ссылка на alexandria-eparhia.org.ua